Типологізація трансмісійних механізмів цифрової економіки в контексті неоіндустріального відновлення України

Abstract

Досліджено трансмісійні механізми цифрової економіки як системну основу неоіндустріального відновлення України в умовах воєнних викликів, структурних деформацій та необхідності прискореної технологічної модернізації. Обґрунтовано, що ефективність цифрової трансформації визначається не лише масштабом упровадження цифрових технологій, а насамперед здатністю економічної системи забезпечувати передавання, адаптацію та перетворення цифрових імпульсів у виробничі, інституційні, фінансові та компетентнісні результати. Уточнено сутність трансмісійних механізмів як сукупності каналів, інструментів і умов, через які цифрові зміни матеріалізуються в оновленні економічних процесів, підвищенні продуктивності, інноваційної спроможності та стійкості національної економіки. Запропоновано авторську типологію трансмісійних механізмів цифрової економіки, що охоплює інформаційно-цифровий, фінансово-інвестиційний, інституційно-платформний і компетентнісний механізми. Визначено їх функціональні характеристики, основні канали реалізації та ефекти для неоіндустріального середовища України. На основі узагальнення аналітичних даних виявлено системні розриви у функціонуванні трансмісійних каналів, які проявляються в асиметрії між цифровою активністю населення і технологічною спроможністю бізнесу, недостатній глибині інвестиційної підтримки, інституційній фрагментарності, кадрових втратах та нерівномірності цифрового доступу. Побудовано структурно-логічну модель узгодженості трансмісійних каналів на основі концепції «4С», що дало змогу розкрити взаємозв’язок між цифровою зв’язаністю, обчислювальною спроможністю, інституційним контекстом і компетентнісною базою. Доведено, що визначальною передумовою неоіндустріального відновлення є не сам по собі рівень цифровізації, а синхронізація трансмісійних механізмів, здатних забезпечити інтеграцію цифрових інновацій у реальний сектор економіки. Практичне значення результатів полягає у можливості їх використання для формування політики цифрової модернізації, підтримання інноваційної інфраструктури, зміцнення економічної стійкості та обґрунтування пріоритетів післявоєнного розвитку України.

The article examines the transmission mechanisms of the digital economy as a systemic foundation of Ukraine’s neo-industrial recovery under conditions of wartime challenges, structural distortions, and the need for accelerated technological modernization. It is substantiated that the effectiveness of digital transformation is determined not only by the scale of digital technology adoption, but, above all, by the capacity of the economic system to ensure the transmission, adaptation, and conversion of digital impulses into productive, institutional, financial, and competency-based outcomes. The essence of transmission mechanisms is further specified as a set of channels, instruments, and conditions through which digital change materializes in the renewal of economic processes, the enhancement of productivity, innovation capacity, and the resilience of the national economy. An original typology of the transmission mechanisms of the digital economy is proposed, encompassing the information-and-digital, financial-and- investment, institutional-and-platform, and competency-based mechanisms. Their functional characteristics, principal channels of implementation, and effects on Ukraine’s neo-industrial environment are identified. On the basis of a synthesis of analytical data, systemic gaps in the functioning of transmission channels are revealed, manifesting themselves in the asymmetry between the digital activity of the population and the technological capacity of business, the insufficient depth of investment support, institutional fragmentation, human capital losses, and the unevenness of digital access. A structural-logical model of the alignment of transmission channels is developed on the basis of the “4C” concept, which makes it possible to reveal the interrelationship between digital connectivity, computational capacity, institutional context, and the competency base. It is demonstrated that the decisive precondition for neo-industrial recovery is not the level of digitalization as such, but the synchronization of transmission mechanisms capable of ensuring the integration of digital innovations into the real sector of the economy. The practical significance of the findings lies in the possibility of their use in shaping policies of digital modernization, supporting innovation infrastructure, strengthening economic resilience, and substantiating the priorities of Ukraine’s post-war development.