Генезис концептуальних засад політики сталого розвитку

Abstract

Проведене дослідження присвячено вивченню об’єктивного характеру встановлення та розвитку концептуальних засад політики сталого розвитку як відповіді на виклики швидких глобалізаційних процесів. У ході дослідження розглянуто основні історичні етапи генезису концепції сталого розвитку, зокрема передпарадигмальний та парадигмальний. Визначено, що передпарадигмальний етап розвитку характеризується накопиченням інформації та наукових осмислень задля подальшого формування концепції. В свою чергу, парадигмальний визначено як етап встановлення та розвитку основних напрямів концепції сталого розвитку. У дослідженні конкретизовано увагу на парадигмальному етапі, розкрито періодизацію його основних заходів, що мали суттєвий вплив на встановлення генезису сталого розвитку, в результаті автор розробив схематичне зображення генезису концепції сталого розвитку. На основі проведеного дослідження, виокремлено та обґрунтовано авторське трактування дефініції сталого розвитку, сутність якого полягає у застосуванні дієвого та збалансованого соціо-економіко-екологічного механізму з урахуванням основних пріоритетів економічного розвитку та посилення економічної активності завдяки оптимальному використанню обмежених природних ресурсів, задоволення потреб населення через асекурацію належного рівня соціальних стандартів, сприяння екологічної резильєнтності шляхом захисту та відновлення природних екосистем, що сприятиме задоволенню вимог сьогодення та формуючи достатні умови задля забезпечення потреб майбутніх поколінь. Також результатом дослідження стало розроблення авторської моделі інтегративного взаємозв’язку соціо-еколого- економічних відносин у системі сталого розвитку, в основі якої закладено механізми синергетичного зв’язку між його основними складовими, що в сукупності визначає концептуальну єдність та багатофакторність поняття сталого розвитку. Зокрема, сформовано інтегративний взаємозв’язок соціо-еколого-економічних відносин є концептуальним узагальненням, що може бути визначений як методологічний інструмент сталого розвитку.

The article examines the objective nature of the establishment and development of the genesis of the conceptual principles of sustainable development policy as a response to the challenges of rapid globalization processes. The study examines the main historical stages of establishing the concept of sustainable development, in particular, the pre-paradigm and paradigm. It is determined that the pre-paradigm stage of development is characterized by the accumulation of information and scientific understanding for the further formation of the concept. In turn, the paradigmatic stage is defined as the stage of establishing and developing the main directions of the concept of sustainable development. The study specifies attention to the paradigmatic stage, reveals the periodization of its main activities that had a significant impact on establishing the genesis of sustainable development, as a result of which the author developed a schematic representation of the genesis of the concept of sustainable development. Based on the conducted research, the authorʼs interpretation of the definition of sustainable development was identified and substantiated, the essence of which is the application of an effective and balanced socio-economic and ecological mechanism taking into account the main priorities of economic development and strengthening economic activity through the optimal use of limited natural resources, meeting the needs of the population through ensuring an appropriate level of social standards, promoting environmental resilience through the protection and restoration of natural ecosystems, which will contribute to meeting the requirements of the present and creating sufficient conditions to ensure the needs of future generations. The research also resulted in the development of an authorʼs model of the integrative relationship of socio-ecological and economic relations in the system of sustainable development, which is based on mechanisms of synergistic connection between its main components. In particular, the formation of synergy between social and economic factors contributes to ensuring justice, which is revealed through respect for human rights, overcoming poverty, attracting investments in non-profit organizations, ensuring a sufficient level of population employment, and improving the populationʼs skills.