Контролінг у системі стратегічного управління кластерним розвитком

Abstract

Результати проведеного дослідження підтверджують, що стратегічне управління кластер- ним розвитком є багаторівневою інструментально-аналітичною платформою, що забезпечує формування довготривалого бачення розвитку регіональних економічних систем та визначення стратегічних орієнтирів у межах просторового планування. Стратегічний контролінг дозволяє вибудувати системну модель ресурсного потенціалу та можливостей регіону, а в межах кластерної політики створити передумови для переходу до адаптивної моделі управління, яка здатна оперативно реагувати на загрози зовнішнього середовища та ефективно враховувати територіальні особливості, що забезпечує глибшу інтеграцію локальних економік у глобальні ланцюги створення доданої вартості та сприяє підвищенню їхньої конкурентоспроможності. Метою дослідження є обґрунтування логіки функціонування бізнесу в межах окремих секторів економіки з урахуванням галузевих ланцюжків створення доданої вартості. Такий підхід дозволяє точніше ідентифікувати точки концентрації економічної активності та активізувати процеси ініціації, розвитку й інституціоналізації кластерів. Запропоновано використовувати інструментарій стратегічного контролінгу як засіб виявлення вузлових точок економічного зростання та формування кластерних ініціатив, орієнтованих на сталий розвиток. У процесі аналізу встановлено, що моделі управління кластерами мають будуватися з урахуванням їхньої галузевої спеціалізації, стадії життєвого циклу, рівня інтеграції у вартісні ланцюги та характеру взаємодії між учасниками. На ранніх етапах розвитку кластери зазвичай обмежуються окремими ланками виробничого процесу, певними регіональними ринками або вузькими сегментами попиту. У подальшому вони демонструють тенденцію до розширення спектра діяльності, орієнтації на кінцевого споживача, підвищення вимог до ресурсного забезпечення та зростання складності внутрішніх координаційних механізмів. Темпи, якість та сталість розвитку кластерних утворень значною мірою залежать від рівня соціально-економічного розвитку регіону, рівня управлінської культури та наявності ефективних інституційних механізмів.

The results of the study confirm that strategic controlling is a multi-level instrumental and analytical platform that facilitates the formation of a long-term vision for the development of regional economic systems and the identification of strategic priorities within spatial planning. Strategic controlling enables the development of a systemic model of the resource potential and opportunities of a region, while within the framework of cluster policy, it creates conditions for transitioning to an adaptive management model that can respond swiftly to external threats and effectively account for territorial peculiarities, thereby ensuring deeper integration of local economies into global value chains and enhancing their competitiveness. The purpose of the study is to substantiate the logic of business functioning within specific sectors of the economy, considering the industry value chains. This approach allows for a more precise identification of points of concentration of economic activity and activates the processes of initiation, development, and institutionalization of clusters. It is proposed to use the tools of strategic controlling as a means to identify the key points of economic growth and form cluster initiatives focused on sustainable development. The analysis establishes that cluster management models should be constructed based on their industry specialization, stage of the life cycle, level of integration into value chains, and the nature of interaction among participants. At early stages of development, clusters are typically limited to specific stages of the production process, certain regional markets, or narrow segments of demand. As they evolve, they tend to expand their scope of activity, shift their focus toward the end consumer, increase reliance on resource provision, and experience greater complexity in internal coordination mechanisms. The pace, quality, and sustainability of cluster development are largely determined by the level of socio-economic development of the region, the level of managerial culture, and the existence of effective institutional mechanisms.