Томос 1924 року про автокефалію Польської Православної Церкви в контексті гібридних воєн Росії проти України

Abstract

Значення Томосу від 13 листопада 1924 року виходить за межі польської та церковної історії. Томос-1924 створив прецедент надання автокефального устрою колишнім єпархіям Київської Митрополії, визнавши неправомірність її підпорядкування московській патріархії. В 2018 році цю ж тезу використали в дискусіях для обгрунтування надання автокефалії Православній Церкві України. Обидва Томоси не можна розглядати поза контекстом конвенційних та гібридних воєн, рівно як і у відриві від питань національної безпеки, якими переймалися нові незалежні держави - в 1924 році польська, а нині українська. Тим більше, що позиція сьогоднішньої ППЦ у самій Польщі викликає підозру у її праці на росію, доказом чому є в тому числі і небажання цієї структури визнати ПЦУ

The significance of the Tomos of November 13, 1924, extends beyond Polish and church history. The Tomos-1924 set a precedent for granting autocephalous status to the former eparchies of the Kyiv Metropolis, recognizing the illegitimacy of its subordination to the Moscow Patriarchate. In 2018, this same thesis was used in discussions to justify granting autocephaly to the Orthodox Church of Ukraine. Both Tomos cannot be considered outside the context of conventional and hybrid wars, just as they cannot be detached from issues of national security, which concerned new independent states - in 1924 Poland, and now Ukraine. Moreover, the position of today's Polish Orthodox Church itself raises suspicion of its collaboration with Russia, evidenced by its reluctance to recognize the OCU