Державний бюджет України як інструмент культурної стійкості в умовах воєнного стану

Abstract

Досліджено роль державного бюджету України як інструменту забезпечення культурної стійкості в умовах воєнного стану. Обґрунтовано, що через російсько-українську війну відбулася його трансформація з технічного фінансового плану в політико-фіскальну архітектуру, яка визначає межі компромісів між оборонними й іншими функціями держави, переводячи бюджетний процес у режим постійного вибору між конкуруючими потребами. Показано, що фінансування культури в період війни не може інтерпретуватися лише через номінальні обсяги асигнувань, оскільки ключового значення набувають механізми бюджетного вибору, структура видатків та їх виконання. Емпіричну основу становить аналіз бюджетних показників, який фіксує незначне зростання планових видатків на культуру за одночасного погіршення їх виконання. Акцентовано, що енергетично-безпекові, інфляційні та інші макроекономічні чинники підвищують фактичну “вартість одиниці культурної послуги”, передусім через подорожчання енергоносіїв, логістики та витрат на утримання установ, через що навіть стабільні номінальні видатки можуть означати скорочення реальної спроможності культурної сфери у вимірі обсягу, регулярності та якості наданих культурних послуг. Обґрунтовано, що у воєнний період державний бюджет України повинен виконувати функцію підтримання мінімально достатньої культурної присутності як елемента національної стійкості та соціальної згуртованості, забезпечуючи доступність базових культурних послуг. Натомість післявоєнний перехід потребує впровадженню механізмів, які запобігатимуть домінуванню символічних витрат на культуру над системним фінансуванням базових культурних функцій, відновленням інфраструктури, збереженням культурних фондів, щоб структура видатків була зорієнтована на відтворення базових спроможностей, а не на короткострокові ефекти.