Фінансування культури з місцевих бюджетів України в умовах воєнного стану

Abstract

У статті проаналізовано фінансування культури з місцевих бюджетів України в умовах повномасштабного російського вторгнення. Дослідження фокусується на трансформації бюджетної архітектури галузі під тиском безпекових викликів, коли імперативи національної оборони та фізичного виживання територіальних громад створюють ефект жорсткого фіскального витіснення видатків на культурний розвиток. Встановлено, що в нових реаліях формується специфічна «географія культурної стійкості», де фінансова спроможність громад, їхня наближеність до лінії бойових зіткнень та інтенсивність міграційних потоків внутрішньо переміщених осіб стають визначальними факторами не лише для обсягів бюджетних асигнувань, а й для самої можливості функціонування культурної інфраструктури. На основі аналізу видаткової частини місцевих бюджетів виявлено критичне домінування інерційної моделі фінансування культури, яка зорієнтована виключно на покриття захищених статей (оплати праці, енергоносіїв тощо). Обґрунтовано, що за умов хронічного дефіциту ресурсів такий підхід фактично консервує галузь, блокуючи капітальні вкладення в модернізацію, цифровізацію фондів та адаптацію культурних послуг до вимог воєнного часу. Встановлено, що поглиблення регіональних диспропорцій у фінансуванні провокує виникнення «культурних пустель» – територій з повною відсутністю доступу до культурних благ, що створює довгострокову загрозу фрагментації єдиного гуманітарного простору держави та послаблення національної ідентичності. Аргументовано необхідність переходу від пасивного утримання мережі до впровадження жорстких бюджетних нормативів забезпеченості послугами, диференціації оплати праці з урахуванням безпекових коефіцієнтів, а також активного розвитку багатоканального фінансування. Наголошено на важливості імплементації механізмів державно-приватного партнерства та залучення грантів. Визначено стратегічний потенціал використання репараційних платежів як інструменту фізичної відбудови, регенерації та цифрового збереження культурної спадщини у післявоєнний період розбудови української державності.