Проєкт багатоповерхового житлового будинку з підземним паркінгом з дослідженням НДС основних конструкцій

Abstract

У традиційному сейсмічному проектуванні використовуються індекси деформації, такі як, наприклад, зміщення поверху або коефіцієнт пластичності. Процедура проектування розроблена на основі неявного припущення, що ці показники раціонально відображають серйозність сейсмічних пошкоджень, завданих споруді. Це припущення, однак, не завжди є достатнім, оскільки пошкодження кожного елемента конструкції, ймовірно, змінюються, навіть якщо будівля піддається однаковому рівню деформації. Останній прогрес у нелінійному методі скінченних елементів (МКЕ) для залізобетону (RC) дозволив передбачити поширення тріщини та максимальну ширину тріщини. З іншого боку, будівельні норми переносяться на проект, що ґрунтується на продуктивності, де необхідні оцінки відновлювальних силових характеристик та структурних пошкоджень. Отже, ширина тріщини стає можливим критерієм проектування на додаток до звичайних індексів деформації

Traditional seismic design uses strain indices, such as floor displacement or ductility coefficient. The design procedure is based on the implicit assumption that these indicators rationally reflect the severity of seismic damage caused to the structure. This assumption, however, is not always sufficient, as damage to each structural element is likely to change, even if the building is subject to the same level of deformation. Recent advances in the nonlinear finite element method (FEM) for reinforced concrete (RC) have predicted crack propagation and maximum crack width. On the other hand, building codes are transferred to a performance-based project, where assessments of regenerative strength characteristics and structural damage are required. Thus, the crack width becomes a possible design criterion in addition to the usual deformation indices