Податкова політика на тлі облікової проблематики

Abstract

Розглянуто проблематику недосконалості й неузгодженості податкової та облікової політики. Підкреслюється, що не виваженість першої зумовила таку ж ваду другої, привівши до дублювання облікових процедур, документації первинного й аналітичного обліку, плутанини в синтетичному, ігнорування його економічних меж у цілому. Причому попутно виникла некоректність їхніх назв, адже власне друга – складова першої. Тож перейменування бухгалтерського обліку/звітності в фінансовий/фінансову ніяк не може вважатися методологічно обґрунтованим. А найгірше, що при цьому всі забули про неприпустимість у бухгалтерському обліку ігнорування його економічних меж, зумовленого дубляжем первинної документації й уведенням підставних рахунків, назви яких ще й до того є яскравим прикладом методологічної й методичної плутанини. Це зумовлює важливість наукового осмислення проблематики узгодженості податкової політики з її виваженим обліковим забезпеченням відповідно до класичних методологічних і методичних постулатів. Звернено увагу на те, що превалювання фіскального підходу над методологією й методикою бухгалтерського обліку призвело до введення підставних рахунків, назви яких є яскравим прикладом методологічної й методичної плутанини та підміни задекларованих балансів-нетто балансами-брутто. Запропоновано відмовитися від антиметодологічного застосування двояких – касового й нарахування – методів відображення доходів при визначенні податкових зобов’язань і податкового кредиту з податку на додану вартість, які зумовили появу підставних субрахунків 643 «Податкові зобов’язання» та 644 «Податковий кредит», сутність яких перекручена, тому зумовлює появу фіктивних активів і пасивів. У першу черг,у з цієї різноманітності слід вилучити дублювання первинної облікової документації й сепарацію бухгалтерських операцій на першу й другу події, відмовившись від застосування двояких – касового й нарахування – методів відображення доходів при визначенні податкових зобов’язань і податкового кредиту з податку на додану вартість: прецедент із «валовими доходами» й «валовими витратами» доводить – це не за межами можливого.

The article considers the problem of imperfection and inconsistency of tax and accounting policies. It is emphasized that the lack of balance of the former has led to the same flaw in the latter, resulting in duplication of accounting procedures, documentation of primary and analytical accounting, confusion in synthetic accounting, and ignoring its economic boundaries in general. At the same time, their names were incorrect, because the latter is actually a component of the former. Therefore, renaming accounting/reporting to financial/ financial cannot be considered methodologically sound. And worse, everyone has forgotten about the inadmissibility of ignoring its economic boundaries in accounting, due to the duplication of primary documentation and the introduction of fictitious accounts, the names of which are also a vivid example of methodological and methodological confusion. This determines the importance of scientific comprehension of the problem of consistency of tax policy with its balanced accounting support in accordance with the classical methodological and methodological postulates. Attention is drawn to the fact that the prevalence of the fiscal approach over the methodology and methods of accounting has led to the introduction of fictitious accounts, the names of which are a vivid example of methodological and methodological confusion and the substitution of declared net balances with gross balances. It is proposed to abandon the anti-methodological use of dual – cash and accrual - methods of income recognition in determining tax liabilities and VAT tax credit, which led to the emergence of fictitious sub-accounts 643 «Tax Liabilities» and 644 «Tax Credit», the essence of which is distorted, therefore leading to the emergence of fictitious assets and liabilities. First and foremost, this diversity should be eliminated by duplication of primary accounting documentation and separation of accounting transactions into the first and second events, and by abandoning the use of two methods of income recognition – cash and accrual – in determining tax liabilities and VAT tax credit: the precedent of «gross income» and «gross expenses» proves that this is not beyond the realm of possibility.