Теорія та практика футуризму в контексті "гри"

Abstract

Розглядається багатозначний простір футуристичного мистецтва в контексті такої міждисциплінарної категорії як “гра”. Через сформоване у теоретичній рецепції минулого століття поняття “мовної гри” демонструються найбільш яскраві форми естетичного експерименту футуризму: алогічний текст, ономатопея та оказіоналізми. Аналіз їх визначення в теоретичному доробку різних національних версій футуризму (італійського, російського та українського) розкриває відмінну суть і призначення цих поетичних інструментів. Автор статті доводить, що ігровий характер естетики футуризму дозволяє митцям створити специфічний простір сприйняття авангардної творчості. Спонукає до пізнання через відчуття, афекти, відкидаючи логіку раціонального бачення. Футуристична гра зі словом, звуком, смислом, як показує дослідження, не лише відкриває необмежений потенціал мови, але й провокує розмиття кордонів між різними видами мистецтв, створюючи синтетичний образ останнього.

This article analyzes polyvariant nature of futuristic art edges in the context of such an interdisciplinary category as a “game”. Via the notion of a linguistic game, determined by the theoretical reception of the last century, the brightest forms of the aesthetic experiment of futurism such as nonsense, onomatopoeia, and occasionalisms are demonstrated. The analysis of their defining in theoretical works of different national versions of futurism (Italian, Russian, Ukrainian) reveals the distinguishing feature and the purpose of these poetic instruments.The author of the article proves that the game character of futuristic aesthetics lets artists create a specific space of the perception of avant–garde works. Moreover, it prompts them to seek the truth through senses, affects, throwing away the logic of rational vision. The research shows that futuristic playing with words, sounds, and senses not only reveals infinite potential of the language, but also provokes artists into blurring the lines between different kinds of art, creating a synthetical image of the latter.

Рассматривается поливариативность граней футуристического искусства в контексте такой междисциплинарной категории как “игра”. Посредством понятия “языковая игра”, обусловленного теоретической рецепцией прошлого века, демонстрируются наиболее яркие формы эстетического эксперимента футуризма: заумь, ономатопея и окказионализмы. Анализ их определения в теоретическом наследии разных национальных версий футуризма ( итальянского, русского, украинского)раскрывает отличную суть и назначение этих поэтических инструментов. Автор статьи доказывает, что игровой характер эстетики футуризма позволяет художникам создать специфическое пространство восприятия авангардного творчества. Побуждает к познанию через ощущения, аффекты, отвергая логику рационального видения. Футуристическая игра со словом, звуком, смыслом, как показывает исследование, не только открывает неограниченный потенциал языка, но и провоцирует размытие границ между различными видами искусств, создавая синтетический образ последнего.